Гей на цвинтарі

Я знову сію матіолу, пахощі якої ти так любив, хоча знаю, що як тільки вона зійде, твоя мати висмикає її з могили, як бур’ян.

Моя провина перед тобою безмежна. Ти мучився довго, хоча боровся з хворобою, як герой. Ти повторював: «Спаліть це тіло, воно при житті так настраждалося, я не хочу повільно розкладатися, не хочу гниття і хробаків». Ти захоплювався проектами, коли в урну з попелом садять дерево…

Твої родичі сказали, що кремація — це язичництво, і поховали тебе «по-християнському». Я нічого не зміг зробити, бо офіційно вони тобі рідня, а я ніхто.

Коли ти захворів, то твоя мама, яка не спілкувалася з тобою роками, раптом стала активною і «турботливою».

Вона приходила до нас додому мало не щодня.

Ти вже не підводився з ліжка, а вона влаштовувала тобі істерики, що це її так Бог карає за твої гріхи.

Вона кричала, щоб тобі не давали морфіну, бо це я навмисне, мало того, що зробив тебе збоченцем, ще й хочу зробити з тебе наркомана.

Вона возила тобі якісь свячені свічки і чудодійні грязі, коли рахунок ішов уже на дні.

Вона притягла якогось чи то священика, чи то екстрасенса, який запалив у кімнаті купу свічок, перетворивши її на задушливе пекло, і став голосно плескати в долоні і кричати якісь заклинання — це в той час, коли тебе ранив кожний різкий звук.

Вона побила мене, дряпала мене нігтями, порвала на мені сорочку, розтоптала мої окуляри. Я мовчав і терпів, я співчував їй, бо вона нещасна, хвора, вбита горем літня жінка.

Ти відійшов у сні. Лікарі кажуть, що тобі пощастило, бо міг мучитися не три місяці, а рік чи навіть більше. Пощастило…

Твої родичі приїхали у наш дім через кілька днів після похорону, щоб забрати твої речі. Сувеніри з європейських гей-прайдів, на які ми любили їздити разом, і літературу про гомосексуальність вони викинули, а якби змогли, то й спалили б на місці. Вони не давали тобі бути собою при житті, і вони зроблять усе, щоб «вибілити» твою біографію і не дозволити тобі залишитися собою й після смерті.

Кажуть, твоя нещасна мама бігає по всьому місту і розповідає всім, що це я тебе отруїв, щоб забрати твою половину нашої квартири. Кажуть, вона обіцяє затягати мене по судах. Сподіваюся, хоч ти цього не бачиш і не чуєш. А я — я буду ходити і сіяти матіолу.