Сьогодні звичайний день. Ну добре — більш-менш звичайний. Сьогодні я здаю кров. Для мене це вже стало буденною справою, я ходжу до центру крові щонайменше чотири рази на рік, і посвідчення донорки в мене вже є. Cолоденький чай із печенькою — і вперед.
Для чого мені це донорство? Коли хочеться пожартувати або ліньки пояснювати, то я відповідаю, що це найшвидший спосіб скинути півкіло. Ну а серйозно… Комусь моя кров може бути потрібна, а в мене виробиться ще. Здається, цього аргументу досить.
Однак, не все так чесно у моїй донорській біографії. Чотири роки тому, наважившись стати доноркою, я прийшла на станцію переливання крові, де довго і старанно заповнювала анкету… І там у пункті «Абсолютні протипоказання» знайшла підпункт «Форми ризикованої поведінки: надання сексуальних послуг за плату, статеві стосунки з малознайомими особами без презерватива, часта зміна статевих партнерів, гомосексуальні стосунки, наркоманія».
Ми з коханою на той час були разом вже кілька років. Ми вірні одна одній, займаємося спортом, не маємо шкідливих звичок, стежимо за здоров’ям — я б сказала, що навіть надміру стежимо, бо хочемо мати дітей, але то вже інша історія. Наші стосунки — стовідсотково гомосексуальні. Це наше життя ви називаєте формою ризикованої поведінки?!!
Тоді я втекла зі станції переливання крові. Мене забракували! Виявилося, що я людина другого сорту!
Потім я питала знайомих медиків, чи є медичні підстави до того, щоб заборонити мені бути доноркою. І мені відповідали, що їх немає. «В анкеті йшлося про інші стосунки, — пояснювали мені лікарі. — Ти розумієш, вважається, що геї часто міняють партнерів, займаються анальним сексом, а він є фактором ризику заразитися ВІЛ чи ІПСШ. Ні-ні, це ж не про тебе написано».
Не про мене. Не про всіх жінок, що мають сталі одностатеві стосунки. Не про гомосексуальних чоловіків, котрі не часто міняють партнерів, живуть сім’ями, або просто роками не займаються сексом. Мабуть, у головах чиновників, які пишуть подібні інструкції, не вкладається, що є і такі люди, і їх багато. Усі ці люди змушені брехати або почуватися відбракованими, особами «другого сорту»…
Чиновники, які писали ці інструкції, керувалися своїми стереотипами, а не реальним життєвим досвідом конкретних живих людей. А в цей час в Україні ситуація з донорською кров’ю не надто оптимістична.
Що я хочу сказати. Незахищений секс, часта зміна партнерів, надання сексуальних послуг за гроші, вживання наркотиків — це все ризикована поведінка, незалежно від орієнтації. І мене дико бісить, коли моє життя, мої стосунки вважають неповноцінними, коли навіть мою кров хтось хоче забракувати, незважаючи на моє бажання допомогти.
Я таки стала доноркою. Але на станції переливання крові я мовчу про своє особисте життя. Погодьтесь, це принизливо і нечесно. Але я точно знаю, що я здорова і що моя кров комусь допомагає. Лікарка, яка проводить медогляд донорів, може зазирнути у спеціальну табличку на своєму компі і сказати, чи якісна була минула кров, яку я здала, і яку з порцій моєї крові вже комусь перелили. Я завжди намагаюся розпитати про це. Від цього відчуваю якесь особливе тепло і спокій.
Сподіваюся, настане день, коли гомосексуальні взаємини перестануть називати «формою ризикованої поведінки» і такі люди, як я, зможуть здавати кров без брехні та принижень.
І ще. Своїх рідних я вже попередила. Ніколи не знаєш, якою смертю і в якому віці помреш, особливо, якщо практикуєш «ризиковану поведінку» (тут мала би бути купа саркастичних смайлів). Якщо мої «другосортні» гомосексуальні органи ще на щось згодяться, коли я помру, я б дуже хотіла, щоб вони допомогли зберегти комусь життя. Орієнтація не має значення.
Поділися відвертою історією
